14.04.2009, 04:43 | Прес-служба

Політик-письменник Володимир Яворівський протягом останнього місяця перебуває в зоні підвищеної уваги преси і опонентів. Свіжий інтерес до народного депутата з’явився після того, як 18 березня в «Українській правді» з’явився його відкритий лист Президентові Віктору Ющенку під скандальним заголовком «Найвища посада в Україні дісталася везунчикові з Хоружівки». Кореспондент «Високого Замку» розмовляв з головою парламентського Комітету з питань культури і духовності про його політичні бої і літературні справи.

— Володимире Олександровичу, багато хто дивується, що порцію нищівної критики на адресу чинного глави держави видав його колишній побратим по боротьбі за демократію. Той, що п’ять років тому у популярній авторській передачі «20 хвилин з Володимиром Яворівським» не раз переконував Україну обрати лідером нації саме Ющенка — людину, якій ви зараз рекомендуєте піти з цієї посади. Багато хто дорікає вам за непослідовність. За те, що знайшли нового кумира.

— Свого часу я написав п’ять відкритих листів до Леоніда Кучми, Віктор Ющенко їх гаряче тоді підтримував. Пригадую, після тих листів почалася шалена атака на очолювану мною Національну спілку письменників, у лісі під Києвом було скликано підпільний з’їзд-пародію обманутих людей (Медведчук цим займався). Нападали на приміщення Спілки, яке ми захищали, ночуючи в ньому.

Коли я тепер одважився опублікувати відкритого листа Ющенку, прекрасно усвідомлював, що та влада, яку я колись підтримував при її обранні, цього не подарує. Знав, що замовна побрехенька обов’язково з’явиться у газеті Михайла Дорошенка, кума Ющенка, його односельця, з яким вони жили через дорогу.

У згаданому відкритому листі я розповів, чому колись підтримував Ющенка. Ми вірили в його українськість, дуже хотіли, щоб президент у нас після Кучми був справді духовний, освічений. Як і мільйони українців, я вірив Ющенку, як, можливо, міг вірити тільки собі самому. Але далі — одна груба помилка, друга, третя, серйозних помилок пішло дуже багато. Украї на за цих п’ять років не вилізла з того болота, в якому була, навпаки, ще більше в нього осіла. Народ наш теж про всі ці речі говорить. Є об’єктивні рейтинги Віктора Андрійовича.

Розумію, що на президента ніхто не вчиться. Але маючи таку країну — запущену, складну, — треба було працювати, щоб піднести її, а не зводити все до особистих порахунків. Я у своєму листі сказав, що не ідеалізую Тимошенко. Якщо, не приведи Господи, вона буде поводити себе так само, як повів себе Ющенко, повірте, я напишу ї й такого ж відвертого листа. Для мене кумирів, в яких я сліпо закоханий, не існує.

Написав Ющенку не з якогось власного егоїзму. Мені дуже тяжко дався цей лист. Уявіть собі розколотість моєї душі — як до людини, до Ющенка у мене були і залишилися великі симпатії. Але те, що робиться сьогодні з краї ною, ці постійні чвари, з’ясування стосунків — на це не можна дивитися спокійно. Сьогодні в Украї ні дуже легко зробити кар’єру. Якщо ти дуже сильно виступаєш проти Тимошенко, завтра тебе призначать губернатором — якщо не обласним, то районним.

Знаю, що будуть ще якісь виплески в мою сторону. Знову будуть баламутити Спілку письменників — Балога цим займатиметься. Але я спокійний, зробив те, що вважав за потрібне. Знаю, що багато людей можуть дорікнути: ну навіщо Яворівський про Ющенка-патріота сказав таке? Готовий до цих закидів. Переконаний, що маю рацію. Я не каюся ні в чому. Коли друкуватиму цього листа у свої й книзі «Що ж ми за народ такий?», стилістично деякі фрази, мабуть, поправлю, але критичні речі знімати не буду, бо вони актуальні. Переконаний, найближчим часом суспільство у цьому переконається.

— Ваші опоненти звинувачують вас в оборудках з майном Спілки письменників, яке ви начебто розпродали за безцінь своїм теперішнім партійним соратникам.

— Усе майно Спілки письменників, яке я прийняв у дуже занедбаному стані, з величезними боргами, сьогодні Національній спілці і належить. В Одесі було відчужено трошки землі, яка вже зсунулася в море — але на це було рішення ради Спілки письменників, згідно зі статутом вона має на це право. Виручені від продажу гроші надійшли до Спілки, за них відремонтовано одеський Будинок письменників.

А за фактом розтиражованих побрехеньок я звернувся до суду з позовом про захист честі і гідності. Все стане на своє місце.

— Кілька днів тому сайт УНІАН помістив інтерв’ю з колишнім гуманітарним віце-прем’єром в уряді Януковича Табачником, який звинувачує вас в особистій нескромності. Стверджує, що на видання власних творів ви «вибили» втричі більше коштів, ніж на публікацію літературної спадщини Лесі Українки.

— Смішна дурниця! На сьогоднішній день Яворівський не видав жодної книжки за державний кошт. У мене вийшов п’ятитомник тиражем тисяча примірників, але гроші на нього я зібрав сам у бізнесменів. На цей рік, якщо знайдуться кошти, може бути видано мою книгу у «Бібліотеці Шевченківських лауреатів» — кожен лауреат має таке право. Дмитро Табачник вічно щось переплутає. То він шукає фашизму в Україні, то ще чогось.

— Чи не заважає літераторові, до того ж голові Спілки письменників, перебування у великій політиці?

— Я ніколи не збирався бути політиком. Якби колись, коли мешкав у Львові і молодим хлопцем разом з Богданом Ступкою, Богданом Стельмахом, Романом Іваничуком, Романом Кудликом ходили по кав’ярнях, батярували, хтось сказав, що мені доведеться бути депутатом, проголошувати украї нську незалежність, очолювати Спілку письменників, — подумав би, що це дуже лихий жарт. Але так сталося, бо письменники на той час були найактивнішими в суспільстві. Моя двадцятирічна зайнятість політикою страшенно шкодить літературі. За той час, можливо, написав би найкращі свої романи. Хоча дещо таки і написав. Зокрема, роман «Криза», за яким зараз на студії Довженка знято кінофільм «День переможених». Зараз більше працюю як публіцист. Субота-неділя іде на те, щоб підготувати черговий виступ на радіо, перечитати листи людей.

— Чи трапляються у вас розмови «проти шерсті» з лідером БЮТ?

— Я не вважаю Юлію Тимошенко «ідолом». Бачу і деякі її помилки, про них відкрито їй кажу. Ще раз повторюю: якщо Тимошенко стане президентом і повторить те, що сталося з Ющенком, я напишу їй такого самого гострого листа.

— Ви представляєте у парламенті Блок Юлії Тимошенко, а ваш син Святослав редагує регіональну газету «Народного Союзу Наша Украї на», почесним головою якого є Віктор Ющенко. Чи не виникають через це у вас сімейні політдискусії на теми «Віктор — Юлія»?

— Я належу до тих батьків, які вважають, що дорослий син має право на власну позицію і право відстоювати її у цивілізованих межах. Я ніколи Святослава не тягнув до БЮТ, хоча він міг би перейти туди і стати депутатом обласної ради. Мій лист до Ющенка ми з ним не коментуємо. В його газеті була якась критична стаття проти Тимошенко. Мені її не дуже приємно було читати, але синові про це не казав нічого. Він — самостійна і мисляча людина. Це нормальний підхід з його і мого боку. Зрештою, ідеології БЮТ і «Нашої України» не ворогують між собою.

— Що новенького вийшло з-під вашого письменницького пера?

— За останні три-чотири роки написав кілька повістей. Зокрема, «Мішень» — події відбуваються на Яворівському військовому полігоні, де був колись мій виборчий округ. Написав «Повість кривого танцю», «Варвару серед варварів», чимало новел. А зараз потихеньку завершую роман про останні роки Шевченка.

Збираю враження для інших творів. Люблю гострі ситуації, як-от коли проти тебе іде влада. Тоді дуже цікаво спостерігати за своїм оточенням: хто як себе поводить, коли тебе «скубуть», коли на тебе нацьковують. Це такий матеріал для літератури, просто потрясаючий!

Іван ФАРІОН, «Високий замок», №64(3958) від 14.04.2009.