14.04.2009, 14:44 | Прес-служба

Я вже не раз повертався до цієї теми: українці пишуть свою живу, пережиту ними історію. Це справді вельми цікаво і повчально, це ще раз переконує, що ми не маємо своєї єдиної історії. І тому ми – неповноцінна нація, тому й ми, власне, живемо без історії. Ясна річ, кожна нація часто сперечається, трактуючи той чи інший епізод минулого, але дискутують про деталі, подробиці, окремі моменти, а не про суть події. Суть уже стала фактом національної свідомості, вона незаперечна.

Я вже не раз повертався до цієї теми: українці пишуть свою живу, пережиту ними історію. Це справді вельми цікаво і повчально, це ще раз переконує, що ми не маємо своєї єдиної історії. І тому ми – неповноцінна нація, тому й ми, власне, живемо без історії. Ясна річ, кожна нація часто сперечається, трактуючи той чи інший епізод минулого, але дискутують про деталі, подробиці, окремі моменти, а не про суть події. Суть уже стала фактом національної свідомості, вона незаперечна.
У нашій українській історії все ще дуже хистке, непевне, лякливе. Скажімо, у Києві та у великих містах сьогодні всюди дивиться на нас із рекламних щитів Іван Мазепа, Полтава готується відкривати йому пам’ятник, а в цей час українці , які переглядають російські телеканали чують майже сатанинські оргії московських священників, котрі виголошують Мазепі смертельну анафему. Важко все це сприймати, але мусимо, мусимо вислухати один одного. Людям треба спершу виговоритися звільнити душук від стереотипів минулого. А тоді шукати порозуміння.
Зінаїда Повзло, Дніпропетровськ. Без редагування і коп’юр: 
"Пише Вам пенсіонерка Повзло Зінаїда Володимирівна, дитина війни – 1935 року народження, ветеран праці, маю нагороду за добросовісний труд, маю 33 роки трудового стажу, з них – 13 років вредного по ІІ списку, але це в наш час немає ніякого значення. Пенсію зрівняли із усіма під один аршин: хто продавав морозиво і хто дихав войлочною пилюкою та цвітного метала, обідно. Не все просто зараз у нашому житті, як кажуть, чуже видно і в лісу, а свого не бачуть і на носу. Взять товариша Леніна. Він боровся проти панів, щоб земля належала бідним селянам. Зараз, де кращі землі, занімають чиновники, загорожують у три метри заборами – чи то ліс, чи то річка. У нас на Дніпропетровщині у селі Обухівка старі люди плачуть, говорять, що вони насаджували той ліс, коли їм було по 12-13 років, тепер не мають права піти позбирати туди гриби чи подихати повітрям. І ніхто на той їхній біль не звертає уваги. У центрі міста на площаді Леніна теж хотять щось строїти, і не тільки у нашому місті роблять, що хотять, а і в самій столиці – Києві. 
У 1941 році була війна. Хто виграв цю війну? Комуністи! Хто восстановив усе розрушене? Комуністи! Заводи, фабрики, ферми, свинарники, курятники, дали робочі місця. Зараз їдеш у село, боляче дивитися на все розбите, не ферми, а купи глини, селянам немає де працювати. Дома знімаються хазяйством, бродять по коліна у гнояці, щоб самим вижити і дітей одягти, научити, розрахуватися за газ і за світло. А продать поросятко чи телятко із таким трудом вигодуване – за безцінок віддать спекулянтам, хто над їхнім трудом задумується. А при комуністах – вони самі продавали, і їм було добре, і нам було дешевше купить! Краще було жить! У магазинах стояли у черзі, але їли усе калорійне, без сої і без туалетної бумаги тоді ковбаса була, а зараз що тільки не напхають у ту ковбасу. А натуральне усе нині коштує так, що нам то не по кишені. На свята до розвалу Радянського Союзу у нас було на столі і в холодильнику, а зараз і холодильник не потрібний зовсім став у господарстві! 
Хочеться сказати ще за болюче, за 1933 рік, мене ще у той час не існувало, але, з маминою розповіді, я знаю, що увесь татів рід, майже всі – померли, я з них нікого не знаю. А тато загинув на війні, я його дуже погано пам’ятаю, нас у мами було троє, і ми всі троє –без освіти, бо треба було з дитинства допомагати мамі на полі, чоловіки не повернулися із війни, були тільки жінки та старенькі дідусі, а праця була тільки вручну. Але усі труднощі – пережиті, і все те, що було, не вернуть. То не треба топтатися по кістках минулих років! Треба дбати за сучасне і за майбутнє наших онуків! Тато, коли йшов на війну, говорив мамі, що я загину, але ж ти поживеш із дітьми краще! А зараз робиться все гірше і гірше! Мені цікаво, чи знайдеться якийсь японець описати за сучасне українське життя, а то зараз у нас пани розікрали усе, що придбали комуністи, і враз стали мільйонерами-мільярдерами! Роз’їжджають по інших країнах, роздають усе, що можна. Красти, мабуть, уже нема чого, то скоро доберуться до землі, стане і земля ходовим товаром, і тоді наші діти та онуки попадуть у рай рабами! Заводи продали, усе обладнання відправили на металобрухт, зате прикрасили міста і села дорогими плакатами. Оті плакати рекламні – і все наше багатство! Дітей наших продають! Дівчаток вербують, немов на роботу, а потім там, за кордоном, використовують їх я повій. Батьки печуться, не знають, що з їхніми діточками, де вони є. Добре, що є така програма «Жди меня», то хоч вона усе розповідає про те! А наркоманів розвели, а п’яниць, а все тому, що роботи на всіх не вистачає, та дурно й робити ніхто не хоче! Роблять, а коли на пенсію підуть, то пенсію їх ніхто видавати не буде, бо вони ж зарплату отримують у конвертах, а податки – не платять! А при комуністах було і навчання безкоштовне! Зате зараз всі ті, хто були у парламенті, то позакінчували два-три вузи, вони всі академіки, професори, розумні такі, і діти їхні, і онуки будуть грамотні, бо їм є за що їх навчати, а наші діти – будуть дурні, бо нам нема за що ума вставлять, а треба йти грузчиками або прибиральниками працювати! Лікарі були безкоштовні! І це вам комуністи – не такі?! Вклади забрали і вертають безцінно, а щоб забрати, то всі соки із тебе витиснуть! І копію з паспорта вимагають, і заяв купу написати, і ночами у чергах змушують стояти! А скільки сьогодні помирає людей, бо немає грошей на операцію? Он у мене двоюрідний онук, 16 років, була золота дитина, а за тиждень – нема! Тоді були освітлені всі вулиці і провулки, а зараз темрява вигідна бандитам, роздівають, підрізають, убивають. Ющенко казав, що буде судити усіх бандитів, та чомусь стільки часу пройшло, а й досі нікого не посадив! Бо, мабуть, хто стає на високу посаду, забуває відразу про все, і в самого руки тягнуться до наживи. При радянській владі усі люди були рівні і таких багачів не було на високих посадах, як зараз! Скільки вони мають квартир і дачок із усіма удобствами! Он біля мене недалечко чийсь синочок будує дім – 16 соток під одним тільки будинком, тільки щось останнім часом будівництво своє щось заморозив, мабуть, таточко його десь «попав»….
Зараз безробіття нікого не цікавить, при комуністах ми знали свого участкового, можна було звернутися у разі потреби за допомогою, та вони й самі ходили, якщо якийсь п’яниця не робив, то третього дня заставлять, щоб був на роботі. Зараз же багато партій, а ладу мало, тому що не миряться за стільці, і немає у них ніякого сорому, що не бояться вони, як їхні драки показують усьому народу по телевізору. Вони ж такі освічені, а поводяться як останні дураки! 
І ще напишу за мову. На мою думку, хто як розмовляє, якою мовою, то тут важко оцінити, тому що у нас в Україні проживає багато різних націй, я б порадила, що кому, як зручніше, той нехай так і говорить, тільки щоб робили все добре для нашого народу. українець він і залишиться ним. У нас багато незрозумілих слів, важко ж їх запам’ятати, наприклад, панчохи, шкарпетки, кухоль, цеберко, а западеньских взагалі багато незрозумілих! Мені, напркилад, кіно дивитися зрозуміліше російською мовою! А чому тоді зараз багато молоді взагалі співають на іноземній мові, наприклад, як у програмі «Шанс», чому вони співають не на своїй мові, якщо усі нібито так домагаються за свою мову? У парламенті більшість і журналістів говорять російською, бо позакінчували інститути на російській! Та й коли він – росіянин, то йому важко чисто говорити українкою мовою! У мене зять – росіянин, то вже 13 років живе тут, то він і зараз говорить ні се ні те, а щось мішане, а дочка, звісно, підстроюється піл нього. Отак і внучка ходить в українську школу, а розмовляє по-папиному і по-маминому мішаною, у всі діти у класах розмовляють так, як дома, і якщо батьки у них різні, то тут чистої мови ніколи не буде! 
Помню ті важкі часи, війну, голод 1947 року, ну, війна закінчилася і була радість, що наступив мир, важкий рік голодний також пройшов, радувалися, що вродило і що було що їсти, люди були раді, бо ставало легше жити, ми на совєтське 1 мая і 7 листопада із друзями, сусідами, ріднею складалися, сходилися, разом гуляли, було весело, радісно, а зараз ніхто нічому не радіє, бо немає за що святкувати, також немає і причин для радості. У кіно й театр теж не йдуть, бо квиток один коштує пів заробітку, а як удвох сходити, то і вся зарплата, а треба ще і морожене купить, і пирожне. Да, ми трошки пожили при комунізмі, ну, знайшлися добрі дяді, які цей комунізм потім переробили тільки для себе і для своєї родини. Треба таки, щоб знайшовся якийсь японець описати наше сучасне життя, бо своїм письменникам у нас навчилися роти закривати назавжди! 
А ви, Володимире Олександровичу, як будете читати мого листа, то не зважайте на помилки, бо я малограмотна і неначитана, ходила до школи у куфайці і в бурках із чунями, полотняна торбинка була для книжок, ручка із палички, а перо прив’язане до неї ниткою, а чорнильниця – звичайна бутилочка. А школа у нас була – звичайна хата, до четвертого класу – за три кілометри ходити, а та, що до сьомого, то аж за сім кілометрів. Бувайте здорові. З повагою, Зінаїда Повзло, Дніпропетровськ". 
Не коментуватиму Вашого листа, шановна Зінаїдо. Скажу лише одну репліку. Мій покійний батько часто жартував у старості: коли я був молодий, то й глина була м’якшою і окріп гарячі ший, і дорога сама бігала… Не "совєцьке врем’я" Ви оплакуєте, а свою молодість, що давно одбуяла.
А тепер голос ніби із іншої країни, з іншого світу.
 Ангеліна Герасимчук, Чернівці, Буковина: 
 "Ми, селяни, слухаємо Ваші передачі по радіо. 
 Наші люди, буковинці, повимирали від колгоспного рабства, села опустіли, по 100-150 покійників із села відправляли у вічність. Наші мами і сестри сіяли добрива на полях із відра руками. Босі, напівголі, голодні. Платили їм по 20 копійок за трудодню, матерям не платили декретні виплати, а з 70-х років багатодітним матерям давали аж по чотири карбованці на дитину! Оце була плата і допомога! А тепер хай Петро Симоненко розв’яже свою краватку і береться за колгоспне поле, хто він такий по національності – Українець чи ні? Держава платить йому зарплату, а він за її ж гроші виступає проти цієї ж держави! То куди це годиться?! Не змогли свого часу винищити українців голодомором та репресіями, то тепер доконують, як можуть. Як ті комуністи дбають про виплати чорнобильцям, печуться про них, мабуть тому, щоб ніхто не запитував їх, а хто ж зробив той Чорнобиль?! Невже українці такі дурні, що не здогадуються, що їм їхніми ж руками зароблений хліб продають утридорога, ще й притому примудряються подати себе як благодійників народу! Ми ж годуємо своїми руками тих самих комуністів, які ж на наші гроші збирають собі круглі столи, щоб говорити про те, що з Росією нам би жилося легше! 
 Люди добрі, схаменіться, з’єднайтеся докупи у тій Верховній Раді, бо, якщо розібратися, то насправді ніхто ж не хоче повернення того комуністичного режиму, бо якби він був гарний, то чи треба було б його стільки років насаджували силою і чи розпався б він відразу ж, як зник примус. Просто хтось пам’ятає, що був тоді молодий, мав сили працювати і дешеву ковбасу у черзі. Нам, старим людям, старшко писати листи на радіо, то як отримаєте, то не виказуйте нас, а просто просіть за нас, простих селян із Буковини, перед тими людьми, які можуть владнати безладдя у нашій країні. Ми багато не просимо – миру, злагоди, людської і Божої справедливості. А Вам, Володимире – успіхів та стійкості.
Ангеліна Герасимчук, Чернівці".
 А тепер голос із державницької висоти. Якщо буковинка Ангеліна Герасимчук і Зінаїда Павзло із дніпропетровського Подніпров’я торкалися минулого, то Василь Юрчак, із села Дублянка Краснокутського району Харківської області міркує над системою української влади. І це доказ того, що українська нація готова до своєї державності, вона дозріла до свідомого вибору - якою цій владі бути. 
"Шановний пане Володимире, мене дуже дивує, чому нині ніхто не говорить ні по радіо, ні по телевізору, ні у Верховній Раді про те, що головним винуватцем сьогоднішнього протистояння у вищих ешелонах влади є Леонід Кучма. Це ж він настояв під кінець свого правління, щоб Україна стала парламентсько-президентською республікою, щоб в Україні було двовладдя – хаос! Так він хотів себе возвеличити в очах майбутніх поколінь, які б говорили – а от за Кучми то й був порядок, була сильна влада! 
А тепер Леонід Кучма виступає з пропозиціями, мовляв, треба закрити Президента і Прем’єра і одній кімнаті і не випускати звідти, допоки вони не домовляться. Тримати їх доти, допоки не піде із димаря білий дим. Ось яким він став «мудрецем» тепер! 
Чому усі держави СНД є президентськими, окрім України? Само собою зрозуміло, що молоді держави, щоб закріпитися, повинні мати єдину сильну вертикаль управління. Парламентсько-президентськими державами можуть бути тільки держави зі стабільними державним досвідом і монолітним патріотичним і національно свідомим населенням країни. А Україну роздирають на частини різні групи владних структур, налаштовують населення регіон на регіон, намагаються розшматувати територію. 
Україна ПОВИННА БУТИ президентською республікою, інакше на неї чекають безкінечні політичні кризи! І ще одне: такі важливі питання – якою бути країні – може вирішувати тільки народ а не Кучма!
З повагою Василь Юрчак, село Дублянка, Краснокутського району Харківської області".
Питання це, пане Василю, не є однозначним. Багата і сильна Німеччина має парламентську систему влади і лідером є голова уряду, канцлер. Сьогодні цю роль виконує Меркель, яку оберають депутати паламенту. Є й номінальний президент, котрий виконує, сказати б, декоративну функцію, як британська королева. Я навіть прізвища його не можу згадати, а під час зустрічі з ним наш Янукович тричі називав його і тричі – невірно. Хоч для Віктора Федоровича це природно.
Та Ви маєте рацію, і я цілковито Вас підтримую, Президент обирається всенародно і очолює уряд, і несе всю відповідальність за стан справ у державі. Та для цього треба поправити Конституцію.
До наступної зустрічі, дорогі мої українці.