20.06.2009, 14:53 | Прес-служба

Сьогодні всі двадцять хвилин моєї авторської програми поглине один-єдиний, але глибокий і полемічно гострий лист українця із особливим національним чуттям Юрія Білоконного із знаного в нашій історії міста Богуслава на преславній річці Рось, Київщина. Цей лист того вартий. Слухайте:

Сьогодні всі двадцять хвилин моєї авторської програми поглине один-єдиний, але глибокий і полемічно гострий лист українця із особливим національним чуттям Юрія Білоконного із знаного в нашій історії міста Богуслава на преславній річці Рось, Київщина. Цей лист того вартий. Слухайте:
 "Добрий день, шановний пане Володимире! Я слухаю всі Ваші передачі, і хочу висловити деякі міркування. На мою думку, Крим має для України надзвичайно важливе, стратегічне значення. Останнім часом стало відомо, що на території степового Криму, включно із Керченським півостровом, великої частини Азовського моря та у північно-західній (шельфовій) частині Чорного моря зосереджені значні родовища нафти й газу. Ці родовища й досі не розробляються. Причина цього криється у проблемах навколо Криму: Росія все ще активно мріє про те, щоб «відкусити» Крим від України. Дотепер робилося усе можливе, аби перешкодити розробці наших власних нафтових і газових родовищ, щоб Україна була повністю залежною від російської нафти й газу. 
 Нині, коли Україна починає видобуток власних енергоносіїв, у головах кремлівських політиканів відродилася ідея кримської карти. Це намагання контролювати ту територію, на якій зосереджено нафтові й газові родовища, територію, котра має вирішальне значення і для морського видобутку нафти й газу, і для торгівлі. Прагнучи підгорнути під себе Крим, Росія насправді має більш далекосяжну мету – не лише зробити для нас неможливим видобуток тут нафти й газу, але ще й показати, хто є господар, і хто сильніший! Щоб Україна й надалі залежала від російських енергоносіїв, а тоді – можна створювати кризи, маніпулювати цінами на газ, викручувати Україні руки, вимагати зміни керівництва, зміни політичного курсу. А там недалеко й до «дайошь єдіний союз! Дайош єдіную Русь! Дайошь, дайошь, дайошь…» Цього їх вчити не треба, на такі речі московські політики – майстри! 
 Але ж час політичних авантюр минув. Тенденції світового розвитку неминуче йдуть в одному напрямку – утворення незалежних держав на національних основах. Історія переконливо довела нежиттєздатність і шкідливість імперій. Особливо, після ІІ світової війни, коли найменші й найвідсталіші народи Африки та Південно-Східної Азії й ті здобули у повоєнні часи національну незалежність! 
 Український народ – великий, талановитий, з багатою і потужною культурою. В сучасному світі він має всі дані для того, щоб бути господарем своєї землі і жити самостійним державним життям! Та й історичний наш досвід може засвідчити, що Голодомор 1933 року, розстріляне, знищене українське Відродження, люте витоптування цвіту нашої нації в чорні 30-ті роки та інші акти варварства, спрямованого проти українців, стали можливі тому, що Україна була залежною від Кремля, котрий і вчинив жорстоку й підступну війну в мирний час проти українського народу. 
 Як показує політика Росії, починаючи від 1991 року й до сьогодні, психологічно, повторюю – пси-хо-ло-гічно, вона готова розпочати нову холодну війну проти України. Отож, державна незалежність для нас – це захист самого життя української нації на українській землі! Наша земля у сучасних кордонах полита кров’ю наших предків – попередніх поколінь українців, які боронили цю її й поклали за неї своє життя. Вся українська земля – в тому числі й Крим! Тому, що немало поколінь українців – запорозьких, українських козаків – полягли, воюючи в давні часи із Кримом і завойовуючи Крим для тодішньої російської імперії. Земля наша для нас є священна! 
 Це наша спадщина, яка дісталася нам від предків, і жодного клаптика цієї землі ми ніколи не віддамо! Предківська земля віддається тільки із життям! «Коли нас не буде, тоді все це ваше буде!» Цей заповіт ми прийняли від наших прадідів, він записаний у нашому серці, в наших генах, у нашому розумі. Плугом і мечем наших предків означено кордони нашої держави. І ми будемо захищати їх від будь-якого посягання чужинців! 
 Ще одне хочу сказати. Після всіх геноцидів, голодоморів, розстрілів і катувань, після всього того, що зазнала українська нація від влади Джугашвілі в 30-ті роки, від цієї неоголошеної війни у мирний час українців загинуло більше, ніж під час військових дій у ІІ світовій. Чи ж український народ після цього всього не мав морального права не воювати у лавах совєтської армії, а чинити на власний розсуд, розмірковуючи, хто є для нього більшим ворогом. Фатальну помилку зробили німці, що відразу відкинули і загнали у підпілля ідею української незалежності і державності. Якби замість нелюдської ідеології фашизму, масових страт, терору, грабунку вони запропонували окупованим народам незалежність, справедливе економічне життя за умови союзу проти комуністичної імперії, з гарантіями свободи у майбутньому, то невідомо, чим закінчилася б та війна. Пригадаймо мільйони червоноармійців, які у перший рік війни здавалися в полон, бо не хотіли воювати за ненависного молоха. Але фашизм виявився таким же імперським молохом і тому українці воювали на всіх фронтах ІІ світової війни у лавах совєтської армії. Тієї самої армії, яка стояла на кордонах нищеної штучним голодом України, щоб не випускати за її межі людей, котрі хотіли рятуватися від голодної смерті! Тієї самої армії, яка стояла на західному кордоні України й не пропускала сюди, до нас, у зону голоду і смерті, сотні тон продовольства, зібраного західними українцями для своїх братів! Повторюю: українці воювали на всіх фронтах, брали участь у звільненні від ворога всієї окупованої території колишнього Радянського Союзу, в тому числі – і в звільненні Криму! Причому вони мали абсолютне моральне право й не воювати за ту «Родину», яка так безжально і жорстоко розправилася із ними у 30-ті роки! 
 Отож, український народ ціною крові і життя мільйонів своїх дітей купив абсолютне право на свою землю в її сучасних кордонах. І якими ж ницими й нахабними виглядають московські політикани, які сміють посягати на цю землю! Проте, міряти їх моральними нормами – марна справа…
 Кілька слів хочу сказати про можливий «референдум» щодо Криму. Більша частина сучасного населення Криму – це нащадки тих росіян, яких переселили сюди після війни, по вигнанні корінного кримськотатарського населення. Чи потрібен якийсь референдум, результати якого обов`язково підтасує місцева проросійська влада. Ні для кого не секрет, що до 1944-го року, до примусового виселення, Крим був квітучим садом з достатком води, їжі, доглянутими татарськими селами, містечками, курортами. Навіть за умов колгоспізації і сталінського терору. Росіяни-переселенці прийшли в порожні татарські хати, де були ще килими й меблі, навіть посуд. Збирали урожай, вирощений іншими людьми, яких у той час ешелони везли до Сибіру. Невже цих росіян ні краплі не мучить сумління за такий гріх. Мабуть, не мучить, бо не були б такими агресивними до татар, котрі повертаються на рідну батьківську землю. 
  Росіяни-переселенці Криму мають свою державу – Російську Федерацію. Тим більше, їм вже роздають російські паспорти, як в Осетії. Отож, кого з них життя в Україні не влаштовує, ми силою нікого не тримаємо! Але ж Кримська земля тут абсолютно ні при чому! Хоч би вони собі провели сто референдумів із стовідсотковим голосуванням – усе це намарно: такі референдуми незаконні, вони нічого юридично не значать і не вирішують! Поміркуймо: шляхом референдуму можна здійснити право нації на самовизначення. Тобто право нації жити у своїй незалежній державі, якщо ця нація до сьогодні такої держави не мала. Національна ж меншина, що проживає на території іншої держави, має лише одне невід’ємне право – покинути цю державу, де їй погано живеться, і повернутися на свою корінну батьківщину, тобто національна меншина, якою б численною вона не була, жодним чином не може претендувати ні на один шмат суверенної території тієї держави, яка цій меншині надала притулок! Мабуть, є немало німців, які проживають на території Франції, але навіть якби вони об’єдналися між собою, поселилися в одному краї, щоб стало їх там більшість (наприклад, у Нормандії), провели референдум про те, що вони хочуть, щоб Нормандія разом із ними увійшла до складу Німеччини, чи був би той референдум правочинним і чи задовольнив би французький уряд їхнє бажання? Питання риторичне! Отже, і проектований кримський «референдум» -- це лише вкрай бездарна, юридично безграмотна потуга знайти привід для висунення територіальних претензій до України! 
 Вступ до НАТО для України є життєво необхідним. Необхідним, аби не залишитися наодинці із імперським монстром, а перебувати у системі колективної безпеки. Це необхідно, щоб захистити нашу державність, яка дісталася нам дуже дорогою ціною! 
 Нам треба також чітко усвідомити, що всі ті партії, партійки, угрупування, що ведуть в Україні антидержавну діяльність на користь іншої сусідньої держави і живуть за її кошти – не є ніякою політичною опозицією! Вони не є політичними партіями, а є звичайними державними злочинцями, з якими повинна працювати СБУ, прокуратора, слідчі органи. Місце «діячів» цих партій не на трибунах, а в спеціалізованих закладах. У будь-якій найдемократичнішій країні діяльність комуністів на чолі із Симоненком, ПСПУ на чолі із Вітренко, Регіонів на чолі із Януковичем, та інших, імен яких я не знаю, але які діють проти України, -- була б визнана державною зрадою! Державний злочинець – аж ніяк не політичний опозиціонер! Це – державний злочинець, місце якого серед карних злочинців, а не на трибуні у парламенті! І всі, без винятку, антидержавні угрупування мають бути заборонені і розпущені. 
 Досвід державного життя України за 17 років ясно показав, що демократизм нашої державності на сто відсотків використовується ворогами України та їхньою агентурою на нашій землі. Ця демократичність державного життя обертається проти нас самих, проти Української Держави. Вона дає дуже широкі можливості ворожій агентурі та п’ятій колоні для антидержавної діяльності, для саботажу, стримування державного будівництва, для розвалювання, розкрадання, брехливої ворожої пропаганди. Винна тут, звичайно, не демократія сама по собі, а той факт, що вороги української державності зловживають нею, використовують її на зло, для підриву держави, для стримування її розвитку. Врешті перед нами постає вибір: або повновартісна і міцна держава … або зловживання її демократичним характером (котре тягнеться уже 17 років), а відтак – слабка недолуга держава, що не може захистити ні себе, ні свій народ від визиску чужинців та їхньої руйнівної діяльності. 
 Єдине, що зараз було б дуже корисне й потрібне Україні – це авторитетна, сильна державна влада, здійснювана виключно в національних інтересах нашої країни. Я впевнений, що це думка не тільки моя, але й переважної більшості звичайних українців, а також частини росіян та представників інших національностей, які живучи на території нашої держави, поважають її мову, культуру і незалежність… 
 Наприкінці свого листа я хочу побажати нам перемоги. Перемога наша є в тому, щоб кожен із нас усвідомив, що його життя стає повновартісним і сповненим вищого смислу тільки у потужному річищі загального історичного життя! Поза національним життям немає нічого істинного, правдивого, є лише зловісна пустеля холодного світу, де кожен із нас – самотня порошина. Але разом ми – свідомі й обізнані – сила, господарі свого життя. Ми, українці, є народом Господарів. У цьому тільки і є безмірна і незбагненна повнота життя, коли батьківське поле стає нашим полем, батьківська праця – нашою працею, батьківське слово – нашим дзвінким Словом, батьківська пісня, молитва, звичай – нашою піснею, нашою молитвою та нашим звичаєм. А з пісні слова не викинеш, правдиву історію не перекреслиш і не перепишеш, бо в ній так, як все було насправді. Та держава, яка боїться історичної правди про себе, про свої діяння, приречена на загибель.
 Ось переді мною свідчення одного заклятого ворога Українського народу. Наводжу уривок з інструкції Л.Троцького, яку він дав червоним московським агітаторам перед тим, як послати їх в Україну: «… Не Денікін примусив нас залишити територію України, а велетенське повстання, яке підняло проти нас українське селянство. Комуну, надзвичайку, продовольчі загони, комісарів зненавидів український народ до глибини душі. У ньому прокинувся приспаний сотні років тому вільний дух запорозького козацтва і гайдамаків. Це – страшний дух, який кипить і вирує, як сам грізний їхній Дніпро на порогах, і примушує українців творити чудеса хоробрості. Це той самий дух вольності, який давав українцям нелюдську силу протягом сотні років воювати проти своїх поневолювачів – поляків, росіян, татар і турків, здобувати над ними блискучі перемоги!»
 Цей самий дух відтоді більше не приспаний, він живе в нас, українцях. Це він явив світові героїчну й трагічну епопею Української Повстанської Армії, це – несказанно велична й героїчно прекрасна сторінка нашої історії. Кожен народ по праву пишався б такою сторінкою! 
 І ще одне: чим ясніше світові стане, коли ми зможемо впоратися із нашою «кримською» проблемою, тим швидше нас приймуть у НАТО, бо у кожному співтоваристві бажають мати такого спільника, який і сам чогось вартий, а не тільки сподівається до допомогу й захист з боку інших! А вступити до НАТО Україні у будь-якому випадку необхідно, бо Росія – занадто непередбачуваний сусід, з яким Україна не може залишатися наодинці! 
 На цьому завершую свій лист, який і так вийшов занадто довгий. Бажаю Вам доброго здоров’я, миру душевного, сили козацької та успіхів у Вашій нелегкій справі, і звісно, що – Перемоги!" 
  Ось так висповідався перед вами, українці, патріотичний, сміливий і рішучий українець із Богуслава на Росі, на Київщині Юрій Білоконний. Дай, Боже, щоб якомога більше нашого українського люду думали так, як він. Отоді й матимем Велику, багату і справжню Україну. Матимем!