24.06.2009, 15:59 | Прес-служба

На лист Віктора Пахомова із міста Рубіжне на Донеччині я б міг і не відповідати, бо питання, які він мені ставить - мають відповідь в кожному випуску моєї програми. А їх уже вийшло в ефір п’ятсот двадцять три. Повторюю: п’ятсот двадцять три. Матеріали цих програм склали вже три видані у видавництві "Український письменник" томи мого публіцистичного дослідження "Що ж ми за народ такий?... Вони вже вийшли друком. І поступили в продажу, і давно розкуплдені. Щойно я завершив роботу над четвертим томом, а передачі, які йдуть із квітня місяця цього року й наступні – складуть п’ятий том. На жаль, навіть автори оприлюднених листів не мають можливості придбати книгу собі на па’ять, бо по всій Україні замість книгарень – бари та гральні автомати…

На лист Віктора Пахомова із міста Рубіжне на Донеччині я б міг і не відповідати, бо питання, які він мені ставить - мають відповідь в кожному випуску моєї програми. А їх уже вийшло в ефір п’ятсот двадцять три. Повторюю: п’ятсот двадцять три. Матеріали цих програм склали вже три видані у видавництві "Український письменник" томи мого публіцистичного дослідження "Що ж ми за народ такий?... Вони вже вийшли друком. І поступили в продажу, і давно розкуплдені. Щойно я завершив роботу над четвертим томом, а передачі, які йдуть із квітня місяця цього року й наступні – складуть п’ятий том. На жаль, навіть автори оприлюднених листів не мають можливості придбати книгу собі на па’ять, бо по всій Україні замість книгарень – бари та гральні автомати…
Отож, пане Вікторе, міг би вам чемно пояснити: судячи з листа, Ви слухаєте мою програму, і тому мої відповіді знаєте загодя. Не згодні з ними? То Ваша справа і Ваше право в часи свободи думки і слова. Знаєте Ви і мою позицію, і мої відповіді, але Ви є моїм освіченим і, хоч це Вам важко вдається, неагресивним опонентом. Не Яворівського. А нової, вже більш-менш вільної, модерної України, котра болісно відновлює все те, що втратила за час свого колоніального існування.  
До того ж Ви у дуже прямій, "лобовій" формі демонструєте ідеологію партії Реґіонів, у Вашому трактуванні овна вся – як на долоні, без "декору" і підтекстів.
І саме тому відповім на Ваші запитання. Дуже коротко. І по суті, щоб вкластися в двадцять хвилин. 
"Я – пенсіонер, маю вищу освіту, закінчив Харківський політехнічний інститут, народився в Україні, на Луганщині, у місті Рубіжне, мати – українка, батько – росіянин, він загинув у 1942 році на фронті на Орловщині. Я – українець, у моїй родині усі спілкуються російською. Я досконало знаю як українську, так і російську, бо вивчав у російській школі обидві мови.  
Пишу Вам, щоби поставити такі запитання:
 Кого Ви особисто вважаєте ворогом для України – НАТО чи Росію?"
Запитання інтелігентної, допитливої людини. Таким би воно було, якби Ви не вдалися до примітивного комуністичного агітпропу вісімдесятих років. 
"Як депутат Верховної Ради від БЮТ Ви хочете відірвати Україну від братнього народу Росії. Україна і Росія мають одні слов’янські корені, спільну духовну і матеріальну культуру, історичні взаємовідношення, спільну економіку тощо. Росія продає Україні газ та нафту, а Європа цього всього нам ніколи не дасть, тому що вона сама цього не має! Україна і Росія – дві країни, які не можуть існувати одна без одної. А що таке НАТО? Крім того, що в неї є прогресивні технології, НАТО – це воєнна агресивна організація."
Відповідаю, пане Пахомов. Я не шукаю ворогів (вони знайдуться самі). Я, щоб піднялася з колін Україна - шукаю друзів і однодумців, а не ворогів. Тому ні НАТО, ні Росію я не вважаю ворогами. На відміну від вас, точніше – від Ваших примітивних стереотипів щодо НАТО. Із Росією вже навіть вірнопідданий бацька Лукашенко пересварився і не хоче військового союзу. А з НАТО ще не вийшла жодна країна, всі тільки прагнуть туди вступити. І не вигадуйте, що наших дітей пошлють кудись воювати. Це неправда. Тільки за згодою самої країни, яка приймає рішення. А ми вже навоювалися по чужих світах. Коли наших хлопців гнали пачками в Афган – хіба їх чи нас, батьків їхніх, запитували згоду? Коли до Чехословаччини гнали наших солдатиків втопити у крові "Празьку весну" хіба запитували? То ж бо! 
Але й Росія для мене не є ворогом Що Ви вкладаєте в слово "Росія" я не знаю. Для мене Росія – це Пушкін і Достоєвський, Астаф’єв і Євтушенко, демократ Єльцин, з яким я працював пліч-опліч в депутатській групі та в одному комітеті, коли були останніми депутатами СРСР, це - Нємцов і Єрофеєв – себто вся демократична, мисляча, приязна до нас, українців, країна. Але не країна Катерини Другої, Валуєва, Суслова, Жериновського, Затуліна, Лужкова. 
Як Ви ставитеся до висловлювання колишнього депутата ВР Тягнибока, який промовив, що Україна – тільки для українців, які тут народилася і розмовляють українською мовою? 
В Україні мешкає понад 120 національностей, і треба всіх поважати, бо це є спільний народ України. Я був на Львівщині (Львів, Моршин, Дрогобич), у Закарпатті (Ужгород, Мукачево, Хуст, Воловець, Міжгір’я). У Львові можна почути польську мову, у Закарпатті – угорську, словацьку, чеську, румунську, польську Люди усіх цих національностей живуть в Україні, вони знають українську недосконало, говорять цією мовою у суміші зі словами своїх національностей."
Тягнибок очолює праву українську партію "Свобода". Такі партії є чи у всіх народів світу. Вони мають своїх прихильників і своїх опонентів. Так, у Тягнибока було одне, сказати б, нецивілізоване висловлювання, за яке Віктор Ющенко покарав його виключенням із своєї тодішньої фракції "Наша Україна". Але ж, пане Пахомов, не приписуйте Тягнибокові вигаданих Вами і партією Реґіонів страхів. Не говорив Тягнибок, що українцями є лише ті, хто народився в Україні і розмовляє лише українською. Я такого від Олега не чув. Багато етнічних українців народилися в Америці, в Польщі, Канаді, в Росії – нехай їдуть в Україну і приймають її громадянство. А от щодо фрази "Україна – для українців", то не Тягнибокові вона належить, а Миколі Міхновському, котрий на початку двадцятого століття у модерному вигляді культивував у своїх працях ідею Української Самостійності. 
Давайте спокійно поміркуємо, без політичного лементу і фосфоричного блиску в очах. Сьогордні, за тотальних переміщень людей на планеті "чистими" в етнічному сенсі є хіба що загублені в африканських преріях, напівдикі племена. Отож, у політичному розумінні ми, всі, хто живе в Україні, прийняв її підданство, її закони, поважає наші звичаї, нашу історію, нашу мову, не залежно від свого етнічного походження – є українцем. У політичному розумінні цього слова. То що ж тут поганого, пане Пахомов, що Україна саме для таких українців. Ви ж себе самі назвали українцем, хоч батько у Вас росіянин. Себто: Україна – для таких, як Ви. 
А те, що у Вашій родині всі розмовляють російською – то Ваша особиста справа і Ваше право. Дома, в побуті, будь ласка. Але якщо Ваші діти хочуть робити службову кар’єру і бути повноцінними громадянами – вони мусять знати мову держави, в якій живуть. Ця мова конституційована, як єдина державна. То більше, пане Пахомов з Рубіжного, що на планеті є одне-єдине місце, одна-єдина держава, де українська мова може функціонувати, як державна. Таке ж місце має і російська – в Росії, їй нічого не загрожує. Чи могли б Ви жити, мати роботу і суспільний статус в Америці, Британії, Австралії, Канаді не володіючи англійською. У франції – французькою, в Німеччині – німецькою, в Чехії – чеською? І знати треба досконало, а не ставити в приклад тих, хто говорить суржиком. Це засвідчує рівень культури людини. Ось і вся премудрість,  
Чому російська мова не може бути на законодавчому рівні регіональною, не говорячи уже як державна? 
Цією мовою спілкується Схід, Південь, частина Центру України, а це – до 60% населення. Російську мову не можна віднести до мови меншин, бо мовами меншин є інші мови, якими спілкуються, наприклад, татари, поляки, румуни, чехи, словаки, євреї, греки, німці, білоруси та інші, які проживають на території України."
 Ось і договорилися Ви, пане Віктор Пахомов і з Рубіжного на Донеччині: виявляється, у Вас є національні меншини "великі" і "малі", більші і менші. Ось так Ви і ділите своєю демагогією український народ. Маленькі татари (мабуть, таки кримські!), маленькі поляки, євреї, білорусики, німчики, чехики… І є величезна, просто таки гіганська група в Україні, котра не може бути, не має права в уяві пана Пахомова бути меншиною, бо, здогадайтеся з трьох разів, бо… розмовляє російською. То де ж логіка, бароне Мюнхаузен?
Триста п’ятдесят років колоніального життя, тотальної русифікації, штучних переселень і депортацій, офіційних заборон української мови, звичайно, деукраїнізували Схід і Південь України. Я цього не заперечую. У тридцяті роки сам факт користування українською мовою вже викликав підозру енкаведистів у промислових центрах – Донбас, Запоріжжя, Харків, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Миколаїв, Одеса.
Україна відновила свою втрачену державність. Демократично, через всенародний референдум. Конституція означила єдину державну мову на своїй території – українську, бо вона потребує захисту і підтримки після століть приниження і заборон. А українець із Рубіжного на Донеччині хоче, щоби я, як член парламенту, вищого законодавчого органу поміняв Конституцію і узаконив колоніальну несправедливість кількох попередніх століть русифікації. Та схаменіться, пане Пахомов!
Маленька Чехія була цілковито онімеччина. Здається, сім відсотків чехів розмовляли рідною мовою. Нині – це державна мова чехів. Самі чеха згодом замахувалися на чехізацію Словаччини. Не вийшло. Розлучилися. Мирно. Цивілізовано. Словаки мають свою державу і свою словацьку державну мову.
Отож, пане Віктиоре Пахомов, якщо українська мова не загинула ні під тиском Російської шовіністичної імперії, ні в тоталітарних жорнах більшовицького режиму, то сьогодні вона вже не загине. Вона ставатиме необхідною і популярною. І тоді Ваша українська родина навіть дома розмовлятиме нею. Ваша апеляція до Фінляндії, котра для п’яти з половиною відсотків шведів подарувала їм другу державну, шведську, мову не терпить жодної криттики. Це унікальний приклад, котрий працює проти Вас. Фіни саме із вдячності шведам за те, що вони, як метрополія, не притісняли фінську мову, саме із вдячності прийняли таку конституційну норму. Але це сталося тільки після тоого, як фіни вирвалися з "обіймів" Росії, пане Пахомов. А Ви все не вгаваєте, перебираючи давно відпрацьовані ідеологічні штампи комуністів, вітренківців, "русскоблочників" і реґіоналів.
"Чому в Україні на підставі Хартії регіональних мов російськомовним областям (Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Запорізька, Крим) на законодавчому рівні, крім державної української мови, не надати російській мові статус регіональної, адже Європейська хартія регіональних мов набрала чинності в Україні з січня 2006 року. Великий син України Тарас Шевченко не нехтував писати російською мовою свої твори, майже половина творів написана ним російською! Бо він знав, що це – слов’янська мова, мова братнього слов’янського народу, з культурою якого міцно пов’язана культура українського народу. 
Недобра місія українських політиків, які підкреслили важність української мови, принижуючи другу слов’янську – російську."
Господи! Ну вже хоч Тараса Шевченка не тягніть у свої свідки чи й однодумці. Всі свої ґеніальні, пророчі, українозахисні та україностверджуючі твори Тарас написав рідною, українською. Причому – не живучи в Україні або живучи короткими наїздами, живучи в Росії і десять років у російському війську рядовим солдатом. Речі, написані російською не принесли б Шевченкові ніякої слави. Якби Україна в часи Шевченка не була російською колонією, охрещеною як Малоросія, а була самостійною державою – Тарас був би іншим поетом і, повірте, не писав окремих, посередніх творів російською. Тому не чіпайте його святу душу для свого політичного шулерства.
Та й хто Вам дав право називати цілі області всуціль російськомовними. Що, україномовні ( і Ви в тому числі!) українці – це вже інший гатунок. Нижчий. Його можна не враховувати.
І не посилайтесь, пане Пахомов на мовну Хартію. Є, нарешті, її автентичний переклад, який вже розглянув і схвалив Комітет Верховної Ради з питань культури і духовності, він буде ось-ось винесений на сесію. Там чітко означено, щоХартія захищає лише загрожувані, міноритарні, такі, яким загорожує вимирання. То Ви російську відносите до саме таких? Прирівнюєте до караїмської, кримсько-татарської, ромської, гагаузької? Тихо прпо це говоріть, щоб не почули, бува, російські націоналісти в Росії. Не пробачать "хохлу із Рубєжнаво" Віктору Пахомову. До речі, сам Путін якось публічно назвав себе "русскім націоналістом". І промовчали буряти, чукчі, башкири, аварці, мордвини, тувимці, інгуші, каракалпатці, та всі промовчали.
Як мовчали колись і ми з Вами, пане Пахомов. Тепер говооримо, але таке відчуття, наче абсолютно різними мовами. 
Та все буде, зрештою, добре. Як бачите і чуєте опанували українську мову вчора ще повністю російськомовні - перший наш міністр оборони Морозов, Кучма і Юлія Тимошенко, Янукович і Людмила Денисова, опанували майже всі діючі ґенерали і більшість офіцерів. Вивчили ті, хто мусив і хто хотів вивчити. Правда, Азаров, кажуть, "замучив" кількох вчителів, довівши їх до серцевих нападів. Але так і "втнув"… 
Не буду засмічувати український радіоефір ідеологічним послідом і Вашою жовчю, пане Пахомов, тим, що Ви думаєте про українського ґенерала, борця за незалежність України, вже Героя України Романа Шухевича. Я – східняк, і про Українську повстанчу армію почув і то краєм вуха на останньому курсі Одеського університету, познайомившись із художником-галичанином. Сьогодні я знаю, що ідея Незалежної України була для нього надідеєю. Молитвою. Сенсом життя. За неї він і поклав свою голову. За ту Україну, в якій Ви живете, Вікторе Пахомов. І можете говорити про неї, про її героїв всі ті дурниці, котрі забредуть у Вашу голову. І за це Вас ніхто не кратиме.
Бережіть цю країну, Вікторе. І дітей привчайте любити її.